Це трагедія, яку ми будемо пригадувати щороку. Важливо пам’ятати, як тоталітарна машина, в якій людина була гвинтиком, перемелювала життя і здоров’я багатьох поколінь наперед. Як надійно та переконливо ця машина продавала підробку про безпеку ЧАЕС. Як розстрілювала хмари, щоб стронцій не пішов у бік Москви. Як кидала людей, мов паливо, в піч біди планетарного масштабу.
Існує думка, що трагедія стала однією з причин розпаду СРСР. Гіркий позитивний результат з характерним звуком дозиметра. Війна і аварія на диво схожі в своїй суті: особистість нівелюється, її право на існування заперечується, а загроза стерти з життя все, що може рости, цвісти й бути щасливим, підноситься як найважливіша ціль. Тому наші діти неодмінно мають знати, що трапилося в Україні 26 квітня 1986 року.
Нагадуємо, що на нашому сайті є матеріали, які допоможуть педагогам почати з учнями таку непросту розмову. А ми пропонуємо відому поезію Ліни Костенко.
Вітер блискавку виструга,
хмара насуне з-за гір, –
перекидом, колесом,
вистрибом вибігали діти надвір.
Топтали бузковий верес,
трусили на голови хвощ.
Здіймали страшенний вереск,
ласкаво просили дощ:
“Іди, іди, дощику!
Зварю тобі борщику
в полив’яним горщику,
в полив’яним горщику!..”
З кошлатих кущів солов’ята зиркали,
як по землі і щедро і видавцем,
то зливи ходили, високі, як циркулі,
то мжичка мала метушилася видрібцем.
На клуні стовбичив промоклий бусол.
А ми по калюжах гасали босі,
бо казала мати й бабуся –
дуже добре дощ на волосся.
Гей, ідіть, благодатні зливи!
Випадайте, перлисті роси!
Хай нап’ються донесхочу ниви.
Хай дівчата помиють коси.
Будуть коси блискучі й духмяні,
задзвенять весілля і заручини.
Цілуватимуть хлопці кохані
перемиті дощем кучері…
Так невже ж під багряним сонцем –
благодатні брати океанські –
ці дощі, отруєні стронцієм, засвистять, як стріли поганські?!